Отримати допомогу

«Даун – це лікар, а не людина з синдромом»

Так, таким заголовком ми заодно нагадуємо і про поширену етичну помилку.

Синдром одержав назву на честь британського лікаря Джона Л. Дауна, який вперше його виявив. Синдром не лікується, і від нього не одужують. За даними Всесвітньої Організації Охорони здоров’я, на 700 новонароджених припадає одне немовля з синдромом Дауна. Це найпоширеніша генетична патологія в світі.

«Дитина сонця» може народитися в будь-якій сім’ї: національність, соціальний стан, рівень доходу, освіта батьків, географічне положення, віросповідання абсолютно не мають значення. Це важливо розуміти, так як ще якихось 10-20 років тому в нашій країні батьків таких дітей дорікали в алкоголізмі та наркоманії.

Синдром Дауна – не хвороба. Особливості розвитку:
Як правило, діти з синдромом Дауна допитливі, відкриті, дуже товариські. Так, розумова відсталість у легкій або помірній формах присутній. Але люди, у яких 47 хромосом замість 46, непогано вчаться і навіть освоюють різні професії.

Батькам дуже важливо самим щодня займатися з такою дитиною. Плюс не нехтувати допомогою фахівців – психолога, дефектолога, логопеда. Важливо навчити особливих дітей жити в суспільстві, а не ховатися вдома. Потрібно показувати їм, як доглядати за собою, як спілкуватися з іншими людьми і навіть дружити!

особливість розвитку дітей з синдромом Дауна – зосередженість на одному завданню. Інші діти легко переключаються, їм навіть часто набридає займатися чимось одним. Дитина з синдромом захоче неодмінно довести дію до кінця. Він не перемкне увагу, поки не буде повністю задоволений результатом.

В цілому дітям з синдромом Дауна властива емоційність. Приховувати емоції у них не виходить – вони часто сміються, посміхаються, рідко бувають сумними.

Дуже важливо «дітям сонця» знаходитися в суспільстві однолітків. Так у дитини з’являються приклади для наслідування. Він копіює поведінку інших під час ігор, починає швидше і краще розмовляти.

Щоб діти з синдромом Дауна в майбутньому стали повноцінними членами суспільства, треба якомога раніше починати з ними займатися. Через загальне зниження м’язового тонусу їм важче навчитися говорити і ходити, тому з ними обов’язково повинні займатися логопед і дефектолог.